Коростишівське родовище

Коростишівське родовище граніту.

Гранітні скелі й самі граніти, що виходять на денну поверхню в районі сучасного міста Коростишів, так чи інакше використовувалися у цьому місці ще з давніх часів. Розробка Коростишівського родовища граніту почалася в 1850 році. В кінці 19 століття Коростишів став важливим центром видобутку та обробки каменю. Після закінчення громадянської війни тут були створені дві каменярські артілі, в яких працювали 100 чоловік. Після початку індустріалізації СРСР потреба в будівельних матеріалах збільшилася, в 1935 році в кар’єрі працювали 200 чоловік.
Після початку Великої Вітчизняної війни кар’єр припинив роботу. Під час німецької окупації (з 9 липня 1941 – до 28 грудня 1943) німці зробили спробу відновити роботу кар’єра. В кінці 1941 року в кар’єрі почала діяти підпільна комсомольська група, яку очолив 17-річний О. Г. Жиляєв. Підпільники вели організаторську роботу з місцевим населенням, перешкоджали вивозу молоді на роботи до Третього рейху, передавали радянським партизанам медикаменти, викрадений з кар’єру амонал і бікфордів шнур, а у вересні 1942 року випустили листівку. Після того, як в березні 1943 року німецькі спецслужби почали пошук підпілля, в травні 1943 року група перейшла на нелегальне становище і влилася до складу партизанського загону ім. Н. А. Щорса (командир загону – І. Цендровський). Після закінчення бойових дій в зв’язку з великими обсягами ремонтно-відновлювальних та будівельних робіт потреба в будівельних матеріалах збільшилася, і вже в серпні 1944 року кар’єр відновив роботу. Добутий в кар’єрі будівельний камінь використовувався, зокрема, для відновлення зруйнованого Києва. У 1953 році на базі кар’єра був створений гранітний завод, який спеціалізувався на виробництві облицювальних плит і архітектурно-будівельних виробів. В цілому, за радянських часів кар’єр був одним з найбільших підприємств міста.
Геологорозвідувальні роботи вперше тут проведені були у 1951 році. Тоді було фактично засвідчена висока якість місцевого граніту і встановлена його придатність щодо використання для архітектурно-облицювальних виробів та як сировини на бут і щебінь. Протоколом УТКЗ від 06.03.1952 р., були затверджені запаси родовища – 947 тис. м³ (А+В+С1).
У 1954 році був розвіданий північний фланг родовища де на площі 3,5 га було затверджено 1133,9 тис. м³ граніту (А+В+С1, протокол ТКЗ № 1210, від 28.09.1955 р.). У 1958 р. «Укргеолнеруд» було оформлено розділення родовища на 3 ділянки. На перший і другій затверджені запаси у 2695 тис. м³ (А+В+С1, Протокол ДКЗ СРСР № 2984 від 01.03.1960 р.). На ділянці № 3 нараховано було 8953 тис. м³. Та останні віднесені були до позабалансових, бо були розташовані у лісо-парковій зоні з видатним природним ландшафтом. А ділянки № 1 та № 2 розроблялися Коростишівським гранітним кар’єром Мінбудматеріалів УРСР на блоки, бут і щебінь.
У 1966, 1969 рр. Укргеолбудм виконував у діючому кар’єрі експлуатаційну розвідку, спрямовану на всебічне дослідження тріщинуватості, з виділенням конкретних ділянок для видобування блоків. Загальна площа таких ділянок, на ділянці 1 і 2, склала 7 га, а запаси у їх межах – 3100 тис. м³. У 1981 р. на родовищі у межах гірничого відводу були переоцінені запаси на ділянках 1 та 2, які склали по А+В+С1 – 1733 тис. м³ гранітів (протокол Мінбудматеріалів № 630 від 30.09.1981 р., саме на блоки й облицювальні вироби).
У 1985 р. виконані роботи по радіаційно-гігієнічній оцінці гранітів Коростишевського родовища, якими встановлено підвищену радіоактивність цих гранітів та віднесено їх до 2 класу за радіоактивністю (протокол «Мінстройматеріалів» № 770 від 26.12.85).
Після проголошення незалежності України державне підприємство було перетворено у відкрите акціонерне товариство.
Надалі, видобуток граніту було припинено, і кар’єри були затоплені.

Родовище знаходиться у північно-західній частині Українського докембрійського щита, де серед парагнейсів Тетерівської серії та пов’язаних з ними мігматитів широко розвинені рівномірнозернисті граніти Житомирського комплексу, що вкорінювалися тут близько двох млрд. років тому. Відклади Тетерівської серії інтенсивно дислоковані з утворенням складно-ізоклинального Кочеровського синклінорію, який простягнувся з півдня – південного заходу до Коростишева і далі, на північ, оконтурюючи зі сходу Коростенський плутон. У межах синклінорію присутні також і дещо відособлені масиви гранітів того ж Житомирського комплексу, які відрізняються більш крупнозернистою порфіроподібною структурою та одноманітні за внутрішньою будовою. Один з них, Коростишівський масив, линзоподібно-видовжений від міста Коростишів до села Стрижівка, і вміщує дане родовище.

Родовище знаходиться у Коростишівському районі Житомирської області на східній околиці міста Коростишів, на правому високому березі р. Тетерів.
Геоморфологія району зумовлена дещо взгорбленою рівниною дніпровської льодовикової епохи, розсіченою яружно-балочною системою та річками басейну р. Тетерів. Долини річок часто тяжіють до зон розломів і тоді набувають вигляду каньйонів з крутими скелястими бортами. Коростишівське родовище знаходиться саме над таким каньйоном – на пагорбі правого борту долини р. Тетерів, яка тече у 20-30 м нижче в урвищі. Таке його положення зумовило значне стоншення осадового покрову (власне розкриву) або його повну відсутність, зі скелястими виходами гранітів на поверхню.
Площа родовища – 7.00 га.

За умовами залягання та витриманості якості корисної копалини родовище відноситься до 1 групи (родовища простої геологічної будови).

Представлена гранітами Житомирського комплексу не чітко порфіровидного обліку. Граніти однорідні, інколи з ледь помітною тіньовою орієнтацією структурно-текстурних елементів, загалом світло-сірі, сірі. Структура породи зумовлена великими, до 3 см, переважно ізометричними вкрапленнями світло-сірого мікрокліну, менше – олігоклазу, у дрібно-середньозернисту основну масу, складену зернами тих же польових шпатів, кварцом та біотитом (часто у скупченнях), зрідка із домішками мусковіту, ще рідше – рогової обманки. Акцесорні й рудні представлені апатитом, епідотом, цоїзитом, гранатом, ільменітом, магнетитом. Вторинні, переважно вздовж тріщин – хлоритом, серицитом, каолінітом. Середній речовинний склад гранітів родовища особливостей не виявляє, за винятком підвищеного вмісту торію, що і зумовлює підвищену їх радіоактивність.
Колір породи зумовлюється світло-сірими польовими шпатами на тлі сірого кварцу й чорного біотиту. Структурно-кольоровий облік породи відзначається «м’якими» неконтрастними, як би розмазаними границями між польовошпатовими вкрапленнями і основною масою. Тож малюнок поверхні Коростишівського граніту – світлий, «м’якій, спокійний» і тим значно відрізняється від контрастного чорно-білого вигляду, наприклад Покостівського гранодіориту.
Піддається усім видам механічної і термічної обробки, приймає полірування доброї якості. Граніт придатний для виробництва декоративних облицювальних виробів, бортового каменю, буту і щебню.
Зустрічаються малопотужні жильні утворення аплітів та апліто-пегматоїдних гранітів, переважно більш лейкократових за речовинним складом.
Гранітний масив у межах родовища характеризується дещо підвищеною тріщинуватістю, що тягло за собою зниження відсотку виходу блочної продукції. Тріщини на родовищі групуються у 4 системи.
1. Поперечні субвертикальні, з досить широко варіюючими простяганнями, північний схід 15º-55º. Вони є найбільш поширеними, їх тут 38 % від усій маси тріщин.
2. Поздовжні, також субвертикальні, з простяганням на північний захід 285º-330º. Таких – 32 %.
3. Діагональні, з широкими варіаціями простягання від північного заходу на північний схід, з кутами падіння 40º-60º. Їх всього 28 %.
4. Пластові. Їх дуже небагато, 2 %, можливо з причини ускладнення діагностики.
Слід зазначити що гірський масив на родовищі вельми неоднорідний за щільністю тріщинуватості. Є ділянки, де тріщин дуже мало. Як зазначено, такі ділянки закартовані були під час робіт 1966-69 рр. Їх загальна площа підрахована у 7 га.
Вихід блоків – 18,6%.

У відповідності до Протоколу ДКЗ СРСР № 2984 від 01.03.1960 р., запаси склали:
А+В+С1 – 2695 тис. м³, С2 – 1135 тис. м³.

А+В+С1 – 3045 тис. м³, в тому числі:
А – 647 тис. м³, В – 579 тис. м³, С1 – 1819 тис. м³, крім того С2 – 1135 тис. м³.

У межах родовища осадові відклади були (до появи кар’єру) розвинені фрагментарно, у найбільший мірі ґрунтово-рослинний шар, до 0,3 м, різнозернисті делювіальні піски з гальками та навіть – з валунами гранітів (0-3 м). У східній частині родовища зустрічалися прошарки палеоторфу, до 1 м потужністю. Граніти зверху були вивітрілі, на глибину до 2 м (скельний розкрив). Нижче розвинені були граніти із слабким зачепленням вивітрюванням, до 4 м. Останні – вже є сировиною для буто-щебеневої продукції.

Петрографічне – граніт;
Власне – «граніт Коростишівського родовища»;
Торгова марка – не зареєстровано.