Кривопустошанське родовище

Кривопустошанське родовище граніту

У 1971-74 рр. у межах Братського району Миколаївської області на південному схилі Українського щита під керівництвом Шварца Г.А. – проводилося петролого-формаційне дослідження кристалічних докембрійських утворень регіону. Тоді біля села Крива Пустош було виявлено досить крупний масив гранітів кіровоградського типу. У 1978 р. на цьому масиві Загоном пошуків неметалів Причорноморської ГРЕ були виконані пошукові роботи щодо виявлення ділянок гранітів, придатних для облицювальних виробів. Саме тоді, у південно-східній частині зазначеного масиву, було виявлено Кривопустошанське родовище та оцінені його значні запаси – 26 млн. м3 за категорією С2 (не затверджувалися). Вже у статусі родовище даний об’єкт досліджувався починаючи з 1979 р.
У 1979-84 рр. на родовищі Причорноморської ГРЕ проведено попередню розвідку (Островська І.А., 1984 р.). У 1990 р. Експедицією № 46 ДГП «Кіровгеологія» тут було поставлено детальну розвідку (Матвєєнко Б.Г., 1997 р.). За відсутністю фінансування роботу не було завершено і запаси гранітів родовища не були затверджені. На об’єкті, тим не менш, був виконаний повний комплекс досліджень, який дозволив характеризувати його як крупний і вельми привабливий об’єкт видобування якісного граніту для виготовлення моноблоків і облицювальних матеріалів. Розвідувальна мережа становила 100×100 м (запаси категорії С1) та 100×200 м (для категорії С2). Родовище розвідане до горизонту +70 м (на глибину 50 м від денної поверхні).

Кривопустошанське родовище розташоване в межах області розвинення Бузьких складчастих структур у південно-західній частині Українського кристалічного щита. Потужні процеси складкоутворення що відбувалися тут наприкінці архею та у ранньому протерозої, зпричинили інтенсивну деформацію та глибокі метаморфічні перетворення прадавніх архейських та ранньопротерозойських осадово-вулканогенних товщ. Головною структурою місцезнаходження родовища є Братський синклінорій, північно-західного простягання. Крила цього синклінорію у значній мірі ускладненні ізоклінальною складчастістю більш високих порядків, орієнтованих у цілому згідно з простяганням самого синклінорію, та чисельними розривними порушеннями. Основні події структуроутворення відбувалися тут у ранньому протерозої. Ці ж тектонічні процеси укупі з інтенсивним метаморфізмом, ультраметаморфізмом, спровокували появу гранітної магми та призвели до утворення масивів полінгенних гранітів та чорнокитів, а пізніше й алохтонних гранітів кіровоградського типу. Один з таких масивів, Антонополський, біля села Крива Пустош, власне і включає Кривопустошанське родовище у своїй південно-східній частині. Сам масив має в плані еліпсоїдальну форму з площею 25 км2, витягнутий на північний захід, відповідно до директивної орієнтації структур Братського синклінорію. Залягає він серед дислокованих гнейсів кам’яно-костоватської свити. Він відрізняється порівняльно-простою внутрішньою будовою, складений загалом одноманітними порфіробластичними гранітами, у тій, чи в іншій мірі із субпаралельно орієнтованими, переважно у північно-західному напрямку, порфіробластами мікрокліну. Жильна фація гранітів присутня, та має тут другорядне значення. Вона представлена жилоподібними тілами пегматоїдних гранітів та пегматитів, тонкими прожилками кварцу. Дуже рідко зустрічаються гранітізовані, інколи до тіньового стану, ксеноліти й останці піроксен-біотитових гнейсів та ендербитів, з розпливчастими невиразними – резорбованими контактами.
Антонопольський масив у різній мірі зазнав впливу процесів розломоутворення. У межах родовища – цій вплив, однак, мінімальний.

Родовище знаходиться у Братському районі Миколаївської області, проміж сіл Антонополь та Кудрявцево, та поряд із селом Крива Пустош.
Геоморфологічна позиція родовища обумовлена його розташуванням на прадавньому слабко-горбистому ерозійному плато, яке нахилене на південь та розсічене долиною р. Мертвовод, у якій воно й знаходиться, ярами та балками, переважно меридіонального напрямку. Борти долини річки – зазвичай круті, часто – скелясті. Шар алювіальних наносів – малопотужний.
Площа родовища 35,296 га.

За умовами залягання та витриманості якості корисної копалини родовище відноситься до І групи (родовища простої геологічної будови).

Представлена лейкократовими гранітами кіровоградського типу (переважаючий різновид) з жило- та лінзоподібними, розплавними виділеннями складної морфології, невеликими тілами пегматоїдних гранітів та пегматитів (вони віднесені до другого різновиду). Граніти першого із зазначених різновидів є, власне, основною корисною копалиною на родовищі. Вони мають яскраве забарвлення у червоних тонах: рожево-червоні, темно-червоні, до вишнево-червоних, сірувато-червоних. Характер забарвлення підпорядковується структурно-текстурним особливостям породи та їх варіаціям. Він змінюється від однорідного монотонного, до не чітко вираженого смугастого або струйчатого. Структурний візерунок породи може значно підсилюватися, в залежності від умов зовнішнього освітлення, виявляючи інколи вигляд спалахів густо-насиченого червоного полум’я у тонах останніх променів вечірньої зорі.
Червоні кольори зумовлені мікрокліном, якій є основним мінералом, що складає породу, і який знаходиться у ній у кількості від 40 до 55 %. Він дає великі (у кілька сантиметрів) неправильно-ізометричної, інколи трохи витягнутої форми виділення. А також невеликі, до 1 см, зерна, світлішого забарвлення, з більш виразними кристалографічними формами, з проявом певних рис орієнтації, відповідно до тіньових текстур породи. Плагіоклаз у граніті представлений світло-сірими зернами, переважно середнього та високого олігоклазу, невеликі за розміром, в середньому 2-3 мм, інколи – до 1 см. Його у породі 20-25 %.
Кварц знаходиться у формі зерен – зазвичай трохи витягнутої форми, розміром від 1-2 до 5 мм, має при тому темний, від сірого до темно-сірого, навіть до чорного, колір, та, таким чином, надає певні особливості неповторній кольоровій гамі поверхні самого граніту. Там, де у текстурі породи виявляється струйчатість, зерна кварцу збираються у скупчення з вираженою хвилясто-видовженою формою, що здебільшого й зумовлює особливий полум’яний облік текстури граніту даного родовища. Кварцу у породі – 25-35 %. Темнокольорні біотит, рогова обманка, піроксен, присутні у дрібних зернах в заниженій (для нормального граніту) кількості, до 1-2 %. Інколи їх взагалі нема. Однак на місті гранітизованих останців й ксенолітів гнейсів кількість їх може зростати, і переважати 5 %.
Акцесорні, зазвичай це апатит, гранат, циркон, сфен, ільменіт, магнетит, гематит, присутні як одиничні дрібні зерна та, загалом, як і темнокольорні, участі у створенні зовнішнього обліку породи не приймають.
За даними геологорозвідувальних робіт, граніти родовища чіткого малюнку не мають, та виявляють прояви орієнтованої текстури, яка, таким чином, ніяк не дратує око контрастним хаотичним нагромадженням різнокольорових фрагментів. За кольоровою насиченістю дані граніти віднесені до насиченої кольором категорії, здебільшого як монохромні, з гармонічним відхиленням від домінуючого тону. Порода добре сприймає полірування і, та саме у полірованому стані виявляє свою неповторність та привабливість найбільш виразно. Офіційно, дані граніти були визнані як декоративні та високодекоративні.
Як зазначено, до другого різновиду, віднесені граніти додаткової – жильної фази, пегматоїдні та пегматити, а також пов’язані з ними кварцові прожилки. Вони мають цілком другорядне значення, вельми невеликі розміри та, до того ж, розповсюджені фрагментарно. Ці малі тіла переважно упорядковані у північно-західному напрямку, з падінням на південний захід під кутами 60^о-80^о, тож узгоджені з генеральними структурами району. Порода складена мікрокліном 40-70%, кварцом 20-50 %, олігоклазом 5-10%. У порівнянні із основними гранітами родовища, вони відрізняються значними варіаціями породоутворюючих мінералів та їх великими розмірами, інколи виразною гранофірової структурою. Розміри виділень кварцу та мікрокліну часто перевершують 5 та навіть 10 см. Ці виділення відзначаються неправильною, часом причудливою формою. Кварц має різні кольори, від світло-до темно-сірого, навіть чорного. Мікроклін варіює від блідо-рожевого до темно-червоного. Значно менші за розміром, зазвичай блідо-сірі зерна плагіоклазу. Темнокольорні практично відсутні. Зважаючи на дещо підвищену радіоактивність даної породи у її складі може бути збільшений вміст акцесорних: апатиту, циркону, моноциту.
На родовищі виявлено 4 системи тріщин, з азимутами падіння, відповідно І – 180^о, кут 80^о; ІІ – 100^о, кут 73^о; ІІІ – 302^о, з пологим кутом 6^о; ІV – 230^о, з кутом 80^о. Перша з зазначених, найбільш чітка, відзначається прямолінійними, витриманими на кілька метрів тріщинами, часто залікованими тонкими прожилками пегматоїдного граніту або кварцу. Там, де розвинена трещінуватість цієї системи, відстань між окремими тріщинами й прожилками становить від 0,5 до 2,2 м. Значно менш відзначені ІІ та ІІІ системи, які характеризуються, там де вони розвинені, короткими менш чіткими тріщинами, при відстані проміж собою зазвичай не більш 1 м. Тріщини IV системи зустрічаються фрагментарно, лише подекуди, тож взагалі можуть не прийматися до уваги.
Наявна у породі тріщинуватість, за своїм фрагментарним розповсюдженням та незначною густиною, дозволяє вилучати вельми великі блоки, до 2,5 м та, навіть більшого розміру, у т.ч. і для монументального будівництва.
Прогнозується вихід блочної продукції у 45 %.

Запаси корисної копалини на родовищі не затверджені. Згідно з даними останньої (1997 р. завершення) розвідки, було підраховано на площі 35,296 га 11850,94 тис. м³ товарного граніту (С1+С2). З них за категорією С1 6948,14 тис. м³, С2 – 4902,8 тис. м³. Супутньою корисною копалиною на родовищі будуть граніти дезінтегровані, зачеплені вивітрюванням та відходи виробництва блочної продукції, усі які, без винятку, придатні для виготовлення буто-щебнистих матеріалів.

За категорією С1 – 6948,14 тис. м³, С2 – 4902,8 тис. м³.

Потужність пухких відкладів змінюється від 0,2 м до 6-7 м і в середньому складає 4,13 м. Пухкий розкрив представлений грунтово-рослинним шаром (не перевищує 0,3 м), алювіальними пісками й супісками (0-2 м), корою вивітрювання (до 6-7 м, включаючи її нижню жорствяну частину та інтенсивно дезінтегровані граніти). Потужність скельного розкриву (сильно порушений вивітрюванням та дезагрегований граніт) змінюється від 0 м до 27 м, в середньому – 5,01 м. Вивітрювання найбільш глибоко, до 25-27 м занурюється по зонам трещінуватості.

Петрографічне – граніт;
Власне – «граніт Кривопустошанського родовища»;
Торгова марка – не зареєстровано